Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М. Рильський

Сайт Українського Шляхетського Товариства

П`ятниця - 18.08.2017 - київський час 23:50 - вітaю вас Гість | RSS
У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення...

С А Й Т - П Р А Ц Ю Є - В - Т Е С Т О В О М У - Р Е Ж И М І - ! ! !


Головна | Шляхетське товариство | Реєстрація | Вхід


Історичні факти



Календар
«  Серпень 2017  »
ПВСЧПСН
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031



Форма входу



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0











Нащадки древнього роду                                                                   


Особлива подія. Сто років тому (1907 року) в Самборі (Львівщина) було засноване «Товариство руської шляхти». Це було перше на українських теренах шляхетське товариство. Століття по тому (2007-го) в трускавецькому ресторані «Сас» на святкуванні знаменної події були нащадки тих засновників. Але головне – там були науковці! Доповідали професори, доценти, аспіранти, наукові співробітники, дослідники архівів. Українська шляхта – біла пляма нашої історії. Подія, за визначенням вчених, світоглядного значення! А-от телекамер всього одна.

«Шляхта» – анафемне поняття для українців. За моніторинговими спостереженнями, це слово, як і всі похідні від нього, майже не використовують у мас-медіа, воно фактично табуйоване, заборонене для вжитку. Ріже слух!? Це ж треба, як виконуються царські укази! Російський імператор Микола Перший ще 1831 року заборонив використовувати це слово в офіційних документах, а для знищення самого шляхетського стану застосував усю потугу своєї держави.

У трускавецького ювеліра Романа Гординського – каблучка і золота прикраса в лацкані піджака з гербом Сас. Це родовий герб. Такими вже не здивуєш нікого, будь-який самозванець може собі таку натягти. Та це не той випадок! І дід казав, і прадід, і прапрадід: «Ми Саси!», як і Петро Сагайдачний і Юрій-Франц Кульчицький (той, що своїм подвигом Відень від турків врятував і першу кав’ярню в Європі заснував). Напевно, варто нагадати цікаву історію.

1683 року величезне османське військо облягло Відень. Тоді вирішувалася доля Центрально-Східної Європи. Сил вистачало тільки для захисту і було зрозуміло, що падіння Відня є лише питанням часу. На волання про допомогу відгукнувся польський король і великий князь литовський Ян ІІІ Собєський. Військо Речі Посполитої, в складі якого була й українська шляхта, й українське козацтво, наблизилося до османського табору. З Відня надходили найсумніші новини. Щоб підтримати захисників та повідомити їм час вирішальної битви, король Ян ІІІ наказав таємно відправити до Відня посланця. Потрібно було пройти через неосяжний табір османців. Цю надскладну місію виконав український шляхтич Юрій Кульчицький. Він був добрим знавцем східних мов. Перевдягнувся в османський стрій і пройшов крізь десятки тисяч ворожих вояків! Внаслідок його подвигу знаменита віденська битва мала в результаті цілковите знищення османського війська. Османській імперії не вдалося загарбати Центральну Європу.

Вдячний король міркував над винагородою Кульчицькому, внесок якого в перемогу важко переоцінити. Шляхтич попросив якийсь непотріб із захопленого табору – мішки із гіркими на смак зернами. З них він готував смачний, духмяний напій – каву. Саме йому судилося увійти до історії не лише своїм подвигом, але й у ролі засновника першої у Відні (і не лише) кав’ярні. А народився той шляхтич у Кульчицях біля Самбора, тому й звався за родовим гніздом Кульчицьким. Предки ж згаданого пана Романа, шляхтича ХХІ століття з гербовими каблучкою та рестораном, дідичі села Гордині, пишуться Гординськими і належать до одного з Кульчицькими гербового роду. Їх об’єднує Сас – спочатку родовий заклик, а згодом назва спільного герба.

«І це означає, що всі Гординські світу – з Гордині, а всі Кульчицькі – з Кульчиць?» – спитала я, зовсім далека від гербової справи, у Євгена Чернецького, історика, генеалога, укладача перших в Україні довідників та гербовників правобережної шляхти.

«Однозначно! Всі Кульчицькі та Гординські належать до одного герба. Немає іншого шляхетського роду з таким прізвищем – це означає, що їхні родові гнізда – однойменні села».

Знаючи це, трускавецький ювелір Роман Гординський має намір викупити старовинну садибу в селі Гординя на Львівщині й облаштувати там Музей руської шляхти. І щоб Гординські всього світу знали про його існування! А пані Марія Кульчицька з Кульчиць мріє в рідному селі влаштовувати шляхетські посиденьки для Кульчицьких … усього світу.

«А-от із Островськими важче. Дуже поширене прізвище. Багато родових маєтків мали назву Острів. Так само, як і Добра Воля, ця назва є дуже поширеною на теренах давньої Речі Посполитої. Тож Добровольських є до двадцяти родів різних гербів, а Островських – до десяти. Важливо знати "географію свого роду” – де предки мешкали, куди переселялися, – щоб відповісти, якого герба ці Островський, Орловський, Соколовський».

Українцям варто знати, що один із найвідоміших княжих родів Центрально-Східної Європи – Чарторийські з Чарторийська – маєтку на р. Стир у Луцькому повіті Волинського воєводства. Князі Острозькі – зі славетного Острога. Цікавою є історія дрібношляхетських родів Полісся. Син великого князя литовського Ольгерда – Володимир – був київським удільним князем. Віддано служили йому боярські роди. Дарував їм князь землю, на якій вони заснували Чоповичі, Мелені, Дідковичі, Вигов та інші тамтешні маєтки і стали згодом Чоповськими, Меленевськими, Дідковськими та Виговськими (і гетьман із того роду). Розросталися роди. Дідковських та й інших стало так багато, що виникла потреба в родових прізвиськах – придомках по-науковому. Одне з відгалужень цього клану, наприклад, мусило користуватися по своїх предках Порохнячу, Купріяну та Филону аж трьома придомками й звалися – Філоненками-Купрієнками-Порохнячами-Дідковськими, – щоб окреслити своє місце в ньому. Подекуди придомки у ХХ ст. стали прізвищами. Відбулося це, коли почалася паспортизація населення. Тоді Меленевським, які виїхали з Меленів у ХІХ столітті чи раніше, пощастило залишитися з родовим прізвищем, а тим, що продовжували мешкати в рідному селі, випало стати, наприклад, Стретовичами (за назвою придомку). Так поступово втрачається пам’ять про родове прізвище.

Українців у цьому питанні зробили невігласами. Тож і виходить, що коли з’явилося багатотомне видання «Легітимована правобережна шляхта» (2006 р.), – ця особлива з позиції історичної правди наукова подія, залишилася поза увагою всіх без винятку українських мас-медіа.

Але, на велике здивування самого укладача того видання Євгена Чернецького, ці українські книги не оминули увагою російські генеалоги. На найбільшому російському родознавчому форумі, ХІІІ Савьоловських читаннях (Москва), Євген Чернецький першим із іноземців був нагороджений премією «Вірдена» за найкращі генеалогічні публікації 2006 року. Символічно, що на Красній площі, біля Кремля, в стінах Державного Історичного музею нагородили скромного вченого з Білої Церкви за довідники про українську шляхту, видані українською мовою! Однозначно новина мала статус «цікавої», «ідеологічно потрібної».

Україна в цьому питанні дуже неєвропейська країна. Для справжніх європейців є справою честі вивчення родоводу. І нема тут із чого глузувати розумним людям. Варто просто усвідомити, що шляхтич – це людина, яка знає своє походження і може його науково обґрунтувати (!) за допомогою документів, віднайдених в архівах, державних та родових… А знати свій герб – це означає пам’ятати про того мужнього предка часів середньовіччя, який сплатив податок крові за власну землю і герб. А герб – за практичним призначенням – це початково знак власності, яким у давнину клеймили майно. Багато українських шляхтичів збідніли, їх спочатку примусили записатися в однодворці, а потім перетворили на селян (російський царат проголосив війну дрібній шляхті, відбулася масова декласація).

Та залишилися в Україні роди, які з покоління в покоління переповідали історію свого герба. Прикметно, що мешкали вони на теренах, якими в ХІХ ст. володарювали ліберальні Габсбурги, а не «Романови». Так було у Гординських герба Сас. Пан Роман із Трускавця дістає зі старовинного залізного футляра автентичну легітимаційну грамоту 1843 року. Каже, що перший, найдавніший привілей зберігається в Краківському музеї. В ньому йдеться, що король Лев надав боярину Стефану два села – Гординю і Доржове – біля Самбора на Львівщині. А в того боярина були сини Федір, Антон, Олександр і Юхно. Звідси й походять Федьковичі-Гординські, Антоновичі-Гординські, Олександровичі-Гординські та Юхновичі-Гординські.

От, наприклад, пан Височанський-Янкович і не здогадувався, що є шляхтичем. В роду про це ані пари з вуст. Та якось один поважний пан запитав: чи знає пан Михайло своє походження? Це привело допитливого нащадка шляхетського роду до Центрального державного історичного архіву у Львові. А там свої родоводи вивчають самі поляки. Кажуть, кожен поляк мусить знати своїх предків. Розкопав і український пан свої корені та подарунок отримав… із минулих століть, від своїх предків. Кажуть, навіть дуже великі атеїсти, коли починають доторкатися до історії свого роду, в містику вірять, знаходять багато доленосних збігів. І в даному випадку було так, що з великого дива віднайшовся привілей XVIII століття. Латиною писаний документ підтверджував благородне походження роду Височанських герба Сас.

Особливу подію в Трускавці – світоглядну для нації й ексклюзивну для телебачення – висвітлив лише один канал. Зробили найкоротший (!) сюжет у підсумкових новинах на «1+1». Але науковці й тому раділи: «Шляхетний вірус запущено! Нехлюйська система рано чи пізно зникне». А це означає, що колись, можливо ще в нашому столітті, українські глядачі все ж таки побачать родовідні книги, старовинні герби, почують про шляхетські гнізда, а дехто й розкриє таємниці своїх прізвищ та власного покликання (noblesse oblige). Кажуть, вивчати історію держави через історію свого роду – ще цікавіша справа. Можливо, колись уже телемагнати наступного покоління вишикуються в чергу за інтерв’ю до історика, який науково ушляхетнить, а власне – поверне правдиві націєтворчі процеси Тарасового народу.


Більш докладно: http://turka.at.ua/publ/1-1-0-275#ixzz1PEWhhk7U
Under Creative Commons License: Attribution


Меню сайту



Oпитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 38



Пошук











- Шляхетність зобов'язує -

82200 - Україна - Львівська область - м.Трускавець © 2017

За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор.