Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани... М. Рильський

Сайт Українського Шляхетського Товариства

Неділя - 24.09.2017 - київський час 23:00 - вітaю вас Гість | RSS
У поняття шляхетність акумульовано добропорядність, чесність, справедливість, благородність, глибока християнська мораль. Ці риси характеру, поведінки були притаманні багатьом родинним династіям, які належали до українських лицарсько-шляхетних гербів Драго-Сас, Корчак, Корвін, Еліта і інших впродовж усіх віків... Шляхетність - це особливий спосіб мислення та позиціонування себе в суспільстві, прагнення до постійного розвитку та самовдосконалення...

С А Й Т - П Р А Ц Ю Є - В - Т Е С Т О В О М У - Р Е Ж И М І - ! ! !


Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід


Історичні факти



Форма входу



Категорії розділу
Актуальні статті [8]



Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0










Головна » Статті » Актуальні статті

Невігласи нашого суспільства.

   Не раз доводилося чути від наших людей, що всі ми, у яких прізвища  мають закінчення на "ський," є польськими запроданцями, не щирими українцями, і  взагалі, для нашої неньки України нічого доброго не зробили...

  Ті хто дійсно цікавиться історією нашої держави, давно вже мабуть зауважили, що майже 2/3 видатних людей минулого мають прізвища якраз з закінченням на "ський" чи "цький", або дотичні за своїм походженням до таких людей.

   Тому, в  першу чергу, хочу навести статтю де дається належна оцінка категорії таких людей, які всіляким способом намагаються принизити нас - шляхетних українців.

                                                                        

Рагулі

   Після окупації Західної України Радянським Союзом росіяни, які сюди приїхали, почали зневажливо називати галичан спочатку "вуйками”, приблизно з кінця шістдесятих років "рагулями”, а вже з середини вісімдесятих цей термін трансформувався у "биків”. Віднедавна і деякі галицькі українці, жителі міст, почали цими словами називати тих же українців, але вихідців із села.

    На Сході України для окреслення сільських мешканців замість західноукраїнського "рагуль” здебільшого вживали "когут”. Але якщо хтось думає, що "рагулі” — це українці, а конкретніше — галичани з села, той жорстоко помиляється. Я зустрічав типових рагулів росіян і євреїв, які усе своє життя мешкали у великих містах. Отже, перед тим, як говорити про рагулів, треба їх якомога чітко термінологічно ідентифікувати.

     "Короткий словник жаргонної лексики української мови” Лесі Ставицької подає таке: "Рагуль” або "рогуль” на кримінальному і молодіжному жаргоні означає "сільський житель”, але це дуже бідне і розпливчасте визначення. Термін, яким в українській мові довгий час послуговувалися для визначення цього поняття — "посполитий”, "Словник української мови” Бориса Грінченка подає як "простий, простонародний”, а також "селянин”. Слова теж дуже близькі до цього поняття — "міщанин” і "обиватель” більше вживають у російській мові. І найближче до нашої лексеми "рагуль” є німецьке слово "філістер” (der Philister), яке "Словник іншомовних слів” подає як "обиватель, міщанин, людина з вузьким світоглядом і святенницькою поведінкою”.

    "Міщанин” — це житель міста, "обиватель” польською означає громадянин, отже, ми наближаємось до істини, що "рагуль” — це термін, яким ми будемо окреслювати людей пересічних, доволі примітивних, малоосвічених, далеких від моральних, духовних та інтелектуальних істин, але абсолютно незалежно від їхнього національного чи соціального походження. Таких людей Шопенгауер дуже влучно називає "фабричний продукт природи”. Тобто термін "рагуль”, радше, має забарвлення не соціально-національне, а морально-психологічне.

   Якщо взяти антипод рагуля, то це буде людина благородна, шляхетна, моральна, витончена, та, яку ми називаємо закінченим інтелектуалом. Проте ці поняття настільки складні й багатогранні, що деколи справді витонченою і благородною людиною може виявитися неосвічений селянин, а професор університету, від якого пахне французькими парфумами, — типовим рагулем.

   Отже, за нашою класифікацією, рагуль — це насамперед людина з надзвичайно завищеною самооцінкою, з гіпертрофованою пихатістю і святою вірою у вищість своєї персони. Коли людина духовно та інтелектуально надзвичайно бідна, вона цю бідність інстинктивно намагається компенсувати фальшивими механізмами своєї вищості. Так, як, за теорією Адлера, фізичний недолік людина намагається компенсувати невпинним прагненням до влади, так і свою духовну ницість рагуль намагається щоразу підкреслити своєю формальною перевагою над людьми. Найкраще ця рагульська пихатість виявляється в поведінці більшості чиновників різних рівнів. Київський політолог Дмитро Видрін чудово підмітив, що для чиновництва найвищого ешелону української політики найвищим кайфом є приниження простої людини. Це приниження у можновладців стало навіть своєрідним видом спорту, і вони залюбки хизуються один перед одним тим, як вони "опустили” якогось рядового мента, швейцара чи звичайного прохача. Тому дуже влучне народне прислів’я каже, що немає гірше, як з Івана пана, а з Марійки — добродійки.

    Означення "рагуль”, що, нагадую, не є означенням національним чи соціальним, найбільше збігається з означенням "плебей”, яке протилежне до людини шляхетної якщо не за своїм походженням, то принаймні за духом. Рагульській пихатості протистоїть природна простота і благородство шляхетних. Для благородної людини метою життя є робити добро, переборюючи труднощі, для рагуля — робити зло, уникаючи небезпек. Донька багатого підприємця, молода албанська дівчина стає Матір’ю Терезою, а після її смерті залишилися усього два сарі, сандалі, парасолька і вервиця. Королева Єлизавета ІІ під час Другої світової війни, будучи ще тоді принцесою, збирала і розбирала мотор військової вантажівки, а також шила рукавички для англійських солдатів. Рідні сестри російського царя Миколи ІІ, великі княжни, під час Першої світової війни були простими санітарками і виносили під кулями поранених з поля бою в Галичині. Це життя людей шляхетних.

   Шведська принцеса Софія і британський принц Вільям мріють поїхати до Нігерії, щоб боротися зі СНІДом, і ми віримо у щирість їхніх намірів, тому що вони люди благородні. Також ні в кого не виникає сумнівів, що Олена Франчук бореться зі СНІДом лише "для понта”, і її, на відміну від принцеси Софії, дуже важко уявити десь у джунглях схиленою над невиліковно хворим негром. Шляхетність і нешляхетність розрізнити неважко. Люди шляхетні безстрашно йдуть назустріч небезпеці і вмирають десь у полі, захищаючи свою країну чи рятуючи життя людей. Наші ж рагулі-плебеї, високі чиновники, одразу ж після Чорнобильської аварії відсилають своїх діток до Криму в "Артек”, а самі ховаються від радіації.

   Людина шляхетна, на відміну від рагуля, зазвичай є безпорадною і необізнаною у практичних життєвих ситуаціях, тому що її висока духовність заважає зробити правильні кроки у боротьбі за виживання. Рагуль же завжди інтуїтивно добре обізнаний з правилами гри суворої реальності і ніколи не потрапить у халепу там, де треба "стіну пробивати чолом”. Рагуль у боротьбі за місце під сонцем виявляє феноменальний, майже комп’ютерний прагматизм, і кожний його крок, кожне слово і кожна дія спрямовані на досягнення практичного успіху. Рагуль, надуривши продавця на лотку на одну гривню, тішитиметься цьому цілий день. Його соціальні рефлекси дивують чіткою функціональністю, яка дорівнює реагуванню амеби на світло. Він сповідує моральні принципи лише там і настільки, де і наскільки це потрібно для досягнення його примітивної мети. Характерною рисою рагуля є невдячність, тому що вона не вписується у схему "віддавати лише тоді, коли це має практичну вигоду”. Рагуль досконало володіє мистецтвом підступу і лицемірства.

   У рагуля майже цілковито атрофоване почуття гумору, він "не в’їжджає” не лише у витончені анекдоти, а навіть у пересічні. У нього є свій гумор, у який "не в’їжджає” вже будь-хто інший. Як наслідок — неадекватна реакція на найменший гумор щодо нього самого. Те, що викликає поблажливу усмішку в людини витонченої і шляхетної, в рагуля викликає цілковите несприйняття і ворожість. Рагуль ображається з будь-якого приводу і дуже болісно реагує на все те, що хоча би найменше зачіпає його "дорогоцінну” особу. Звідси його злопам’ятство і невміння вибачати.

   Оскільки рагуль є людиною практичною, то для нього цілком чужими є такі речі, як духовність та інтелект. Тому в нього майже нульовий моральний та інтелектуальний рівні, які проте деколи поєднуються з феноменальним знанням практичного життя, побутової культури та етикету. Зовнішня охайність, естетичний смак в одязі, бонтон у спілкуванні рагуля різко контрастує з його абсолютною внутрішньою спустошеністю. І ще одна безпомилкова ознака рагуля, якої він ніколи не в змозі позбутися, — примітивна, кострубата, недосконала мова, засмічена русизмами, якщо це українець, або граматичними помилками та матом, якщо це росіянин, єврей чи будь-хто інший.

   І, напевно, останнє і найважливіше: людина шляхетна ніколи не образить будь-якої людини, і тому той, хто когось називає "рагулем”, насправді і є тим рагулем.

                                                                                                                          Ілько ЛЕМКО

Категорія: Актуальні статті | Додав: sokil (18.06.2011)
Переглядів: 626 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Меню сайту



Oпитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 38



Пошук











- Шляхетність зобов'язує -

82200 - Україна - Львівська область - м.Трускавець © 2017

За достовірність змісту матеріалів і статтей несе відповідальність автор.